Корисні документи

Зауваження взяті із сайту Верховної Ради України за посиланням.

У Головному юридичному управлінні здійснено юридичну експертизу
підготовленого до другого читання Комітетом Верховної Ради України з питань
економічного розвитку однойменного законопроекту та за результатами
експертизи зазначаємо про невідповідність його положень Конституції України,
а також неврахування юридичної позиції Конституційного Суду України.

Насамперед зазначаємо, що законопроект, положеннями якого
передбачено врегулювати питання створення додаткового капіталу товариств
з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю,
і які по-суті і становлять квінтесенцію всього законопроекту, не містить
визначення та ознак такого додаткового капіталу, а також жодним іншим чином
не розкриває концептуально особливостей його правової природи (порівняно із
загальноприйнятою категорією “статутний капітал”), що свідчить про
недотримання у цих положеннях законопроекту вимог частини першої статті 8
Конституції України, якою проголошено дію в Україні принципу верховенства
прав та його елементу юридичної визначеності.

Крім того, зазначаємо, що нова назва статті 12 Закону України “Про
товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” (далі – Закон про
ТОВ) та юридичний зміст нових частин четвертої та п’ятої за предметною
ознакою є ширшими ніж назва глави ІІІ Закону про ТОВ (Статутний капітал та
вклади учасників). Водночас, не сприяє юридичній визначеності та однорідному
регулюванню однотипних суспільних відносин запровадження нового поняття
“внесок”, що вживається у законопроекті у дужках, з поняттям “вклад”, яке є
загальновживаним у Законі про ТОВ (вклад, додатковий вклад).

При цьому, законопроект не розкриває правовий зв’язок між обсягом
корпоративного права учасника товариства, який вніс вклад (внесок) до
додаткового капіталу товариства та вартістю вкладу (внеску). Так, після
внесення такого вкладу (внеску) (навіть, якщо він більший ніж розмір статутного
капіталу), такий учасник товариства отримає корпоративне право у контексті
нового вкладу (внеску), лише еквівалентно його частці у статутному капіталі товариства. Таким чином, цей учасник de facto подарує пропорційно іншим
учасникам товариства суму вкладу (внеску), яка перевищує розмір його частки в
статутному капіталі. Відповідно, не передбачено правових наслідків взаємодії
учасника товариства, який вніс вклад (внесок) до додаткового капіталу
товариства, з самим товариством у контексті повернення такому учаснику
вкладу (внеску), який, по-суті, є його інвестицією. До того ж це може призводити
до диспропорції щодо задоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства
товариства. Більше того, неоднозначні матеріальні норми у контексті
законодавчого регулювання відносин щодо внесення вкладу (внеску) в
додатковий капітал можуть мати наслідком прогалини у правовому захисті у разі
виникнення спорів щодо здійснення прав учасника товариства стосовно такого
вкладу (внеску). Такий законодавчий підхід, свідчить про незавершеність
механізму правового регулювання, а також не враховує правової позиції
Конституційного Суду України, висловленої у рішенні від 30 травня 2001 року
за № 7-рп/2001 року (справа про відповідальність юридичних осіб), за яким
неповнота законодавчого регулювання суспільних відносин не відповідає
конституційному визначенню України як правової держави.

Зауваження викликають і положення законопроекту, якими пропонується
доповнити статтю 12 Закону про ТОВ частиною п’ятою, визначивши, що
“правовий режим майна, внесеного до додаткового капіталу товариства,
порядок розпоряджання ним, зміст прав та обов’язків учасників товариства, а
також порядок взаємовідносин між ними або між учасниками товариства та
товариством можуть визначатися статутом товариства та/або
корпоративним договором”.

В контексті таких новацій зазначаємо, що Конституцією України
закріплено вимоги щодо визначення правового режиму власності виключно
законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Відтак, питання правового режиму майна, основою якого і є право
власності суб’єктів такого права, в тому числі майна, внесеного до додаткового
капіталу товариств, слід вирішувати у спосіб, визначений Основним Законом
України.

При цьому, згадане положення частини п’ятої статті 12 Закону про ТОВ (в
редакції законопроекту) не враховує вимог Цивільного кодексу України (далі –
ЦК України), згідно частинами з першою та четвертою статті 961, якого права
учасників юридичних осіб (корпоративні права) – це сукупність
правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру,
пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства;
учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом
та законом. Таким чином, нові права учасників товариства не можуть
визначатися корпоративним договором.

Такі неоднозначні положення законопроекту, допускаючи інше, ніж це
передбачено ЦК України, правове регулювання, порушують концептуальні положення цивільного законодавства, а отже, не враховують вимог абзаців
другого та третього частини другої статті 4 ЦК України, за якими актами
цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються
відповідно до Конституції України та цього Кодексу; якщо суб’єкт права
законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який
регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно
подати проект закону про внесення змін до ЦК України; поданий законопроект
розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом
закону про внесення змін до ЦК України.

У своєму Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 Конституційний
Суд України зазначив таке: “Згідно з правовою позицією Конституційного Суду
України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас
врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової
сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п’ятий пункту 3
мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Невідповідність
окремих положень спеціального закону положенням ЦК України не може бути
усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового
нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акта (його окремі
положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки ЦК України є основним
актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні
однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним
внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім
частини другої статті 4 ЦК України” (абзаци шостий і сьомий підпункт 3.1
пункту 3 мотивувальної частини). Крім того, у рішенні Великої Палати
Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 висловлено
правовий висновок, за яким: “Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий
акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що
мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України”.

Зважаючи на обсяг та характер висловлених зауважень, пропонуємо
законопроект доопрацювати з урахуванням можливостей, передбачених
частиною шостою статті 118 Регламенту Верховної Ради України.

Перший заступник керівника
Головного юридичного управління

А. НИЖНИК

Прокоментувати